Образец заявления для выплаты наемным работникам, помощи по частичной безработице на период осуществления мероприятий по предотвращению возникновения и распространения коронавирусной болезни (COVID-19)

[doc id=997]

0

О сколько нам подлянок чудных

Готовит депутата труд……

А коль не нравятся законы,

Идите вы подальше…… в суд!

0
Повноваження КМУ за ст. 29 ЗУ Про захист населення від інфекційних хвороб

 

Зміни до ПКМУ №211 внесені ПКМУ №215
Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

………………………………….

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

Заборонити:

роботу суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв’язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту;

 

Чи є тотожними «змінювати режим роботи»  та «заборонити»?

Забота про населення, чи чергова спроба остаочно витягнути з населення їх збереження, шляхом заборони на працю та отримання заробітної плати

0

В Верховній Раді зареєстровано законопроек що до вдосконалення порядку розрахунків субєктів що надають послуги, що до захисту населення, зокрема запропоновано ввести обовязковезастосування РРО під час надання:

  • послуг МНС під час проведеня рятувальних операцій;

  • органам поліціі, під час захисту від злочинних посягань;

  • особам які надають будь які рятувальні послуги.

Операція із розрахунків із застосуванням РРО повинна бути проведена до початку надання послуг.

В пояснювальній записці вказано: зміни запропановано з метою запобіганню ухиленю від оплати послуг, з боку осіб яким надається допомога, внаслідок існування загрози, що такі особи втратять можливість оплатити послуги у найближчий час, або взагалі будь коли…..

(чорний гумор)

0

«Сила Сибири» — магістральний газопровод, ніби то для постачання газу до стран Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Відкриття відбулось 02 грудня 2019 року. Але не пройшло і місяця, як весь світ дізнався про коварний план Москви. Під виглядом «блакитного палива» до Китаю потекли міліони кубів газу зараженого бактеорологічною зброєю із секретних лабораторій Кремля. Вже наприкінці грудня світ дізнався про новий вірус грипу — короновірус, і вже з Китаю він почав свій руйнівний шлях по всьому світу. І як кульмінація  — події в Україні………..

А як ще можна пояснити безприбутковий проект «Сила Сибири»…

Це чорний гумор, і редакція сайту не розділяє таку точку зору, але не здивуємось, якщо через деякий час, така версія з’явиться у секретних докладах розвідок всього світу, та буде лунати в промовах політиків……

0

РІШЕННЯ

Іменем України

17 грудня 2019 року

м. Київ

справа №160/8324/19

адміністративне провадження №Пз/9901/20/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача — Рибачука А.І.,

суддів: Берназюка Я.О.,  Мороз Л.Л.,  Бучик А.Ю.,  Желєзного І.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження зразкову адміністративну справу № 160/8324/19 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України (далі — Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

РУХ СПРАВИ:

  1. 29.08.2019 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

визнати протиправними дії Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відмови йому у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі — ГУ ПФУ) оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі — Закон № 2262-ХІІ), положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі — постанова № 704), із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.04.2019 основного розміру його пенсії;

зобов`язати Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки підготувати та надати до ГУ ПФУ нову довідку про розмір його грошового забезпечення, станом на 05.03.2019, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІстатті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови №704, із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення з 01.04.2019 перерахунку основного розміру його пенсії.

Позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що у зв`язку із набранням законної сили 05.03.2019 судовим рішенням у справі № 826/3858/18, яким було визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі — постанова № 103) та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі — Порядок № 45), зокрема щодо переліку видів грошового забезпечення, що обов`язково повинні включатися до довідки про розмір грошового забезпечення позивача (військового пенсіонера) та, які в подальшому повинні враховуватися пенсійним органом під час обчислення пенсії та під час проведення її перерахунку, а також щодо форми цієї довідки, відповідач повинен керуватись актами вищої юридичної сили, а саме положеннями статей 43 та 63 Закону №2262-ХІІ та статті 9 Закону №2011-XII, які визначають перелік таких видів грошового забезпечення (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відтак відмова Дніпропетровського територіального центру комплектування та соціальної підтримки у підготовці та надані до ГУ ПФУ оновленої довідки про розмір його грошового забезпеченя станом на 05.03.2019, у зв`язку з тим, що Урядом не приведено у відповідність підзаконні нормативно-правові акти (не внесені зміни у Порядок № 45 щодо форми довідки), є протиправною і такою, що порушує вимоги статей   3891922244658124 Конституції України, пенсійне законодавство України, Закон України від 06.09.2012 №5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та гарантоване йому статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном.

  1. 2. Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Серьогіна О.В. ухвалою від 16.09.2019 відкрила провадження у справі № 160/8324/19 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
  2. У письмовому відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 відповідач проти неї заперечує та просить суд відмовити у її задоволенні з огляду на те, що існуючий порядок проведення перерахунку пенсії не передбачає видачу Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки довідки із зазначенням відомостей про розмір додаткових видів грошового забезпечення, крім передбачених постановою № 103 та пунктом 5 Порядку № 45. Отже, Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не має повноважень щодо самостійного проведення нарахувань та видачі довідки з включенням до неї додаткових видів грошового забезпечення. При цьому відповідач вказує на те, що скасування в судовому порядку пункту 1 постанови № 103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку пенсії, та не може слугувати підставою для надання до ГУ ПФУ нової довідки для проведення перерахунку пенсії позивачу з 01.04.2019, оскільки Уряд не приймав рішень про проведення перерахунку пенсій військовослужбовцям в 2019 році. Також представник відповідача вказує на те, що згідно із частиною шостою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України(далі — КАС України) аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
  3. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2019 адміністративну справу №160/8324/19 за вищевказаним позовом передано на розгляд до Верховного Суду разом із поданням про розгляд даної справи Верховним Судом як судом першої інстанції в порядку статті 290 КАС України.
  4. Верховний Суд ухвалою від 18.11.2019 відкрив провадження у зразковій адміністративній справі №160/8324/19 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п`яти суддів.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

  1. Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками справи, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
  2. ОСОБА_1 з 16.02.2013 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за вислугу років (35 років, календарних 32), призначену відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Згідно із протоколом від 16.02.2013 пенсія позивача обрахована в основному розмірі 80 % грошового забезпечення, яке складалось з таких сум:

посадовий оклад — 1358, 00 грн;

оклад за військове звання — 130, 00 грн;

процентна надбавка за вислугу років 40 % — 595,20 грн;

середньомісячні суми додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці у тому числі: надбавки за роботу з таємними виробами, носіями, документами (фіксована сума) %; надбавки за особливо важливі завдання %; премії 90 %.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704, яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103, пунктами 1, 2 якої встановлено перерахувати з 01.01.2018 пенсії, призначені згідно із Законом № 2262-ХІІ до 01.03.2018 (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01.03.2018 відповідно до постанови №704.

Вказаний перерахунок був здійснений ГУ ПФУ із таких сум грошового забезпечення:

посадовий оклад — 7190, 00 грн; оклад за військовим званням — 1410, 00 грн, процентна надбавка за вислугу років 50 % — 4300, 00 грн, премії — 0, 00 грн.

05.03.2019 набрало законної сили рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 826/3858/18, яким визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови №103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45.

23.07.2019 у зв`язку з набранням 05.03.2019 законної сили рішенням у справі                  № 826/3858/18 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою, в якій просив надати ГУ ПФУ оновлену довідку про розмір його грошового забезпечення станом на 05.03.2019 із зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення: у відсоткових розмірах, не менших тих, з яких обчислювався основний розмір його пенсії до 01.03.2018 [(надбавка за виконання особливо важливих завдань (50 %), надбавка за роботу, що передбачає допуск до державної таємниці (10 %) та премія (90 %)], для здійснення обчислення та перерахунку його пенсії з 05.03.2019.

Відповідач листом від 16.08.2019 повідомив позивач про те, що прийняття ним рішення щодо видачі довідки з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, передбачених постановою № 704 виходить за межі повноважень Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оскільки після визнання протиправними та нечинними в судовому порядку у справі № 826/3858/18 пунктів 1 та 2 постанови № 103, Уряд не виконав вимоги частини четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ та не вніс зміни у постанову щодо форми довідки. При цьому відповідач вказав на те, що з ГУ ПФУ не надходили списки осіб, пенсії яких підлягають перерахунку.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиготовлення та ненадання ГУ ПФУ оновленої довідки про його грошове забезпечення з урахування додаткових видів грошового забезпечення станом на 05.03.2019 для здійснення обчислення та перерахунку з 01.04.2019 основного розміру пенсії, звернувся до суду з даним позовом.

ІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

  1. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
  2. Частиною другою статті 19 Конституції Українивстановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
  3. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон № 2262-ХІІ.
  4. Статтею 9 Закону № 2011-XIIвизначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
  5. Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІдо складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

  1. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
  2. Так, статтею 43 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року — страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
  3. Процитована норма статті 43 Законуміститься в розділі V «Обчислення пенсії», тобто в загальному розділі, та безпосередньо визначає складові грошового забезпечення для обчислення пенсій. При цьому під обчисленням слід розуміти процес отримання   результату за допомогою дій над числами, кожне з яких є конкретним цифровим вираженням розміру складових грошового забезпечення.
  4. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі        № 826/3858/18.
  5. 17. Питання перерахунку раніше призначених пенсій регламентовано статтею 63 Закону № 2262-XII, згідно із якою перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Закономта членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Законупровадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.

Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.

Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

  1. Отже, Кабінету   Міністрів України    надано право на встановлення умов та порядку перерахунку пенсій, а також розміри складових грошового забезпечення для такого перерахунку.
  2. Кабінет Міністрів України постановою від 13.02.2008 № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393» затвердив Порядок № 45.
  3. Пунктом 1 Порядку №45 передбачено, що пенсії, призначені відповідно до Закону № 2262-ХІІ, у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
  4. Абзацом 1 пункту 5 Порядку № 45 в редакції постанови № 103 передбачено, що під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.
  5. При цьому у Додатку 2 до Порядку № 45 міститься форма довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, яку постановою № 103 було викладено в новій редакції, в якій відсутні такі складові грошового забезпечення, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення).
  6. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019, в адміністративній справі № 826/3858/18, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови №103  та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45.
  7. Колегія суддів зазначає, що в компетенцію Уряду входить прийняття, зміна чи припинення дії Порядку № 45.
  8. Проте, зміни внесені постановою №103, зокрема до додатку 2 до Порядку № 45, в якому визначено форму довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, були визнані судом протиправними та нечинними, відтак з 05.03.2019 — дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/3858/18 діє редакція додатку 2 до Порядку № 45, яка діяла до зазначених змін.
  9. Водночас алгоритм дій, який повинні вчинити, зокрема ГУ ПФУ та відповідач у зв`язку із втратою чинності положеннями пунктів 1, 2 постанови № 103 та змін до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45 не змінився.
  10. 27. Зокрема, на час звернення позивача до відповідача із заявою про видачу оновленої довідки про розміри його грошового забезпечення пункт 3 Порядку № 45 передбачав, що на підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі — довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України.

Довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено цим Порядком.

  1. Згідно з абзацами другим, четвертим та п`ятим пункту 2.6 Інструкції з організації роботи із соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей у Міністерстві оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.12.2014 №937, на обласні військові комісаріати покладаються: оформлення та подання до органів, що призначають пенсії, документів для призначення за Закономпенсій особам, звільненим з військової служби, та членам сімей померлих військовослужбовців і осіб, звільнених з військової служби; визначення розміру грошового забезпечення для обчислення і перерахунку пенсій органами, що призначають пенсії, відповідно до Закону № 2262-ХІІпостанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей» (зі змінами) та Порядку № 45 і Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (зі змінами), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1 (далі — Порядок № 3-1). У разі якщо розмір грошового забезпечення на день призначення пенсій особам, звільненим з військової служби, та членам їх сімей змінився, обласний військовий комісаріат складає довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій згідно з нормами, що діють на день призначення пенсії за відповідною посадою.
  2. Тобто, на відповідача покладено функції по складанню довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій у разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для визначених осіб або про введення для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством після надходження від територіального пенсійного органу списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку  за формою згідно із додатком 1 до Порядку № 45.
  3. При цьому колегія суддів зазначає, що питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 2262-ХІІ, крім пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, регулює Порядок №3-1.
  4. Відповідно до пункту 23 Порядку №3-1 перерахунок раніше призначених пенсій проводиться органами, що призначають пенсії, в порядку, установленому статтею 63 Закону № 2262-ХІІ. Пенсіонери подають органам, що призначають пенсії, додаткові документи, які дають право на підвищення пенсії.
  5. Згідно з пунктом 24 Порядку №3-1 про виникнення підстав для проведення перерахунку пенсій згідно зі статтею 63 Закону № 2262-ХІІуповноважені структурні підрозділи зобов`язані у п`ятиденний строк після прийняття відповідного нормативно-правового акта, на підставі якого змінюється хоча б один з видів грошового забезпечення для відповідних категорій осіб, або у зв`язку з уведенням для зазначених категорій військовослужбовців нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, повідомити про це орган, що призначає пенсії. Органи, що призначають пенсії, протягом п`яти робочих днів після надходження такого повідомлення подають до відповідних уповноважених структурних підрозділів списки осіб, яким необхідно провести перерахунок пенсії (додаток 5). Після одержання списків осіб уповноважені структурні підрозділи зазначають у них зміни розмірів грошового забезпечення для перерахунку раніше призначених пенсій і в п`ятиденний строк після надходження передають їх до відповідних органів, що призначають пенсії.
  6. Таким чином, підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, може бути як відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи, так і рішення, прийняте Кабінетом Міністрів України, про що державні органи, визначені Порядком № 45, повідомляють орган ПФУ.
  7. Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема у постанові ВерховногоСуду України від 22.04.2014 у справі № 21-484а13 та у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 553/3619/16-а.
  8. Як було зазначено вище, 30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704, яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
  9. Зокрема, постановою №704 установлено такі додаткові види грошового забезпечення:

— надбавка за особливості проходження служби в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років, порядок та умови виплати якої визначається керівниками державних органів залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов`язків за посадою (абзац четвертий підпункту 1 пункту 5 постанови № 704);

— надбавка за службу в умовах режимних обмежень військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу (пункт 6 постанови № 704).

  1. При цьому підпунктом 2 пункту 5 постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.
  2. Таким чином, з 05.03.2019 — з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/3858/18 виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати ОСОБА_1 має право на отримання пенсії, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою № 704 у відповідності до вимог статей 43і 63 Закону №2262-ХІІ та статті 9 Закону №2011-ХІІ.
  3. До того ж рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 826/3858/18 залишено без змін постановою Верховного Суду від 12.11.2019, в якій суд касаційної інстанції серед іншого вказав на те, що до повноважень Кабінету Міністрів України не входить зміна структури грошового забезпечення, а приводом для перерахунку пенсій є підвищення грошового забезпечення відповідних категорій, саме розмір якого, а не складові, можуть змінюватись Кабінетом Міністрів України.
  4. Разом з цим, до моменту отримання належної довідки від відповідача у пенсійного органу не виникає обов`язку з перерахунку пенсії позивача.
  5. При цьому відповідно до пункту 4 Порядку № 45 перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону.
  6. Згідно із частинами другою і третьою статті 51 Закону № 2262-ХІІперерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

Перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

  1. Окрім цього, колегія суддів зазначає, що 04.09.2019 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №804 від 14.08.2019 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою постановлено: «Установити, що виплата пенсій, призначених згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із зазначеним Закономособам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським) та перерахованих з 1 січня 2018 р. з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, заклади вищої освіти), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», здійснюється у 2019 році в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 1 березня 2018 року», тобто визначено відповідний порядок виплати перерахованих сум підвищених пенсій, однак, колегія суддів зазначає, що зазначена постанова Уряду не впливає на функціональний обов`язок відповідача по складанню довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ та не встановлює інших умов та порядку для такого перерахунку.
  2. До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 12.11.2019, ухваленій у справі № 826/3858/18 вказав на відсутність у Кабінету Міністрів України права здійснювати розстрочку виплати перерахованої пенсії, оскільки системний аналіз статей 51525563 Закону № 2262-ХІІсвідчить про те, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати порядок перерахунку пенсії не є тотожним та не визначає право встановлювати відстрочку або розстрочку виплати пенсії, тобто змінювати часові межі виплати.
  3. Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС Українисуд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
  4. Згідно з положеннями статті 9 Конституції Українита статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
  5. Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвперше у рішенні від 16.12.1974 у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
  6. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
  7. Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
  8. Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
  9. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб — це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
  10. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу  до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
  11. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що дії відповідача щодо відмови позивачу у підготовці та наданні до ГУ ПФУ оновленої довідки про розмір його грошового забезпечення станом на 05.03.2019 є неправомірними, а тому відповідача належить зобов`язати скласти та подати до ГУ ПФУ нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , станом на 05.03.2019, у відповідності до вимог статей 43і 63 Закону №2262-ХІІстатті 9 Закону №2011-XII та з врахуванням положень постанови №704, із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення з 01.04.2019 (першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії) перерахунку основного розміру пенсії позивача.
  12. Відповідно до частини десятої статті 290 КАС Україниу рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
  13. Це рішення суду є зразковим для справ, у яких:

позивачами у них є особи, які отримують пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ;

відповідачем у них є один і той самий суб`єкт владних повноважень (орган, уповноважений видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії);

спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв`язку із відмовою уповноваженим органом підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України оновлену довідку про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 із зазначенням відомостей про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії;

позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у підготовці та наданні до територіального пенсійного орану оновленої довідки про розмір грошового забезпечення позивача станом на 05.03.2019, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІ, положень постанови № 704, із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.04.2019 основного розміру пенсії  та зобов`язання відповідача підготувати та надати до територіального органу Пенсійного фонду України таку довідку, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІстатті 9 Закону №2011-XII та з врахуванням положень постанови №704.

  1. На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини, та інший предмет спору у подібних правовідносинах.
  2. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
  3. Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір».
  4. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 245246290 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ВИРІШИВ:

  1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.
  2. Визнати протиправними дії Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у підготовці та надані до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області оновленої довідки про розмір його грошового забезпечення станом на 05.03.2019, у відповідності до вимог статей 43і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.04.2019 основного розміру його пенсії.
  3. Зобов`язати Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , станом на 05.03.2019, у відповідності до вимог статей 43і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення з 01.04.2019 перерахунку основного розміру його пенсії.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя:                        А.І. Рибачук

судді:                                           Я.О. Берназюк

А.Ю. Бучик

І.В. Желєзний

Л.Л. Мороз

0

РІШЕННЯ

Іменем України

 

09 грудня 2019 року

Київ

справа №300/1695/19

адміністративне провадження №Пз/9901/19/19

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача — Стеценка С. Г.,

суддів: Стародуба О. П., Саприкіної І. В., Стрелець Т. Г., Чиркіна С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження зразкову адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

 

УСТАНОВИВ:

 

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

 

  1. У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі — ГУ ПФ, пенсійний орган, відповідач) в якому просив: визнати протиправними дії ГУ ПФ щодо зменшення ОСОБА_1 з 05.01.2018 року розміру доплат, передбачених законодавством для учасників бойових дій (далі — спірні дії); зобов`язати відповідача провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 05.01.2018 зі стовідсотковим врахуванням та виплатою доплат, передбачених законодавством для учасників бойових дій, а саме — підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлене частиною четвертою статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(далі — Закон №3551-XII), цільової грошової допомоги на прожиття учаснику бойових дій у розмірі 40 гривень, передбаченої Законом України від 16.03.2004 №1603-IV «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів війни» (назва із змінами, внесеними згідно із Законом України від 18.11.2004 №2192-IV; далі — Закон №1603-IV) і виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії, починаючи з 05.01.2018 (далі -спірний перерахунок пенсії); зобов`язати ГУ ПФ подати до Івано-Франківського окружного адміністративного суду протягом місяця, з дня набрання постановою законної сили, звіт про виконання судового рішення.

 

  1. В обґрунтуванні своїх вимог позивач вказує на те, що проходив військову службу у Збройних Силах України й 04.01.2018 звільнений у запас. Починаючи з 05.01.2018 йому призначено пенсію згідно Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»(далі — Закон №2262-XII). Також, позивач зазначає, що є учасником бойових дій та йому виплачується підвищення до пенсії відповідно до Закону №3551-XII у розмірі 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Окрім цього, ОСОБА_1 є отримувачем цільової грошової допомоги на прожиття у розмірі 40 гривень, яка виплачується йому щомісячно на підставі статті 1 Закону №1603-IV.

 

  1. Позивач наголошує на тому, що вказані вище підвищення до пенсії та цільова грошова допомога, після проведеного відповідачем перерахунку пенсії, а саме — починаючи з 05.01.2018, виплачуються, на його думку, в розмірі 50 відсотків на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»(далі — постанова КМУ №103).

 

  1. Позивач звертає увагу на приписи пункту 2 вищезгаданої постановиУряду України, який, як він вважає, передбачає виплату, зокрема, підвищення до пенсії та цільової грошової допомоги на прожиття, передбачених у частині четвертій статті 12 Закону №3551-XII і статті 2 Закону №1603-IV, у стовідсотковому розмірі.

 

  1. Відтак, на переконання позивача, виплата призначеної йому пенсії, зокрема доплати та підвищення як учаснику бойових дій у 50-ти відсотковому розмірі,  суперечить вимогам Конституції України, положенням норм спеціальних законів, пункту 2 постанови КМУ №103, а тому порушує його право на соціальний захист, оскільки розмір спірних підвищення до пенсії і цільової грошової допомоги на прожиття є фіксованими й конкретно визначеними у Законах №3551-XII, №1603-IV, у зв`язку з чим ці виплати не можуть бути зменшені після проведеного відповідачем перерахунку пенсії, натомість повинні виплачуватись у повному обсязі.

 

  1. У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у її задоволенні, оскільки вважає, що спірні виплати проводяться ОСОБА_1 у відповідності до вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, а виплата передбачених Законами №3551-XIIі №1603-IV підвищення до пенсії, а також цільової грошової допомоги, здійснюється у повному обсязі в розмірі, визначеному цими актами законодавства.

 

  1. Спираючись на такі доводи, пенсійний орган наполягає на відсутності, у даному випадку, порушень прав позивача з боку ГУ ПФ, у зв`язку з чим вказує на необґрунтованість заявлених ОСОБА_1 вимог.

 

  1. У відповіді на відзив позивач наголосив, що викладені у ньому мотиви не спростовують аргументів, наведених у позовній заяві, а твердження відповідача про виплату надбавок, встановлених йому як учаснику бойових дій, у повному обсязі не відповідає дійсним обставинам справи.

 

  1. До відповіді на відзив відповідача позивачем додано заяву, у якій він, у зв`язку з неможливістю прибути у судові засідання, просить здійснити розгляд справи за його відсутності. У цій же заяві позивач зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі і просить їх задовольнити.

 

ІІ. Заяви, клопотання учасників справи

 

  1. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.08.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

 

  1. 13.08.2019 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 , у якій останній просив звернутись із поданням до Верховного Суду про розгляд цим Судом даної адміністративної справи як судом першої інстанції, оскільки така справа є типовою.

 

  1. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.09.2019 постановлено звернутися до Верховного Суду з поданням про розгляд справи №300/1695/19 як судом першої інстанції.

 

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі

 

  1. 17.09.2019 у автоматизованій системі документообігу Верховного Суду зареєстроване подання Івано-Франківського окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом справи №300/1695/19 як судом першої інстанції в порядку статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України(далі — КАС України).

 

  1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді (судді-доповідача) Стеценка С. Г., суддів: Стародуба О. П., Саприкіної І. В., Коваленко Н. В., Чиркіна С. М.

 

  1. У зв`язку з відрядженням судді Коваленко Н. В., на підставі службової записки судді-доповідача та розпорядження заступника керівника апарату Верховного суду — керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді (судді-доповідача) Стеценка С. Г., суддів: Стародуба О. П., Саприкіної І. В., Стрелець Т. Г., Чиркіна С. М.

 

  1. Ухвалою Верховного Суду від 27.09.2019 відкрито провадження у зразковій адміністративній справі №300/1695/19, розгляд якої постановлено здійснювати колегією суддів у складі п`яти суддів 28.10.2019 о 15:00 годині.

 

  1. Зазначену вище ухвалу Верховного Суду опубліковано у газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» за вівторок, 08.10.2019 №192(6555).

 

  1. Призначене на 28.10.2019 судове засідання у цій справі не відбулось з огляду на перебування у відпустці судді, яка входить до складу колегії суддів, визначеною автоматизованим розподілом судової справи.

 

  1. У судове засіданні, яке відбулось 11.11.2019, прибули представники відповідача Бортник Р. Б. та Петрученя І. В., які у своїх поясненнях підтримали позицію, викладену ними раніше у відзиві на позовну заяву, а також просили у її задоволенні відмовити.

 

  1. У цьому ж судовому засіданні, з метою додаткового дослідження наявних у справі матеріалів, з урахуванням наданих представниками відповідачів пояснень, оголошено перерву в розгляді справи до 15:30 години 09.12.2019.

 

  1. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

 

  1. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з витягом з наказу командира 114 бригади тактичної авіації повітряного командування «Захід» Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 27.12.2017 №27-РС, відповідно до пункту «б» (за станом здоров`я) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»прапорщика ОСОБА_1 , техніка обслуги обслуговування радіоелектронного обладнання інженерно — авіаційної служби 1 авіаційної ескадрильї звільнено з військової служби у запас.

 

  1. Згідно з наявною у матеріалах справи копією витягу з наказу командира військової частини А1349 від 02.01.2018 позивача з 04.01.2018 виключено зі списків особового складу військової частини А1349 з усіх видів забезпечення.

 

  1. З 05.01.2018 ОСОБА_1 призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону №2262-XIIу розмірі 4644,37 гривень й з цього часу позивач перебуває на обліку в ГУ ПФ, яке здійснює виплату пенсії.

 

  1. Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією наявного у матеріалах справи посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 19.10.2017.

 

  1. У 2018 році позивачеві виплачувались підвищення до пенсії в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (363 гривні), що передбачено частиною четвертою статті 12 Закону №3551-XII, а також щомісячна цільова грошова допомога на прожиття (40 гривень), встановлена статтею 1 Закону №1603-IV.

 

  1. Як стверджує позивач, у кінці квітня 2019 року він дізнався про те, що після здійснення відповідачем перерахунку його пенсії на підставі постанови КМУ №103 наведені вище соціальні виплати, встановлені йому як учаснику бойових дій, виплачуються в розмірі 50 відсотків, у зв`язку з чим ОСОБА_1 18.05.2019 звернувся до пенсійного органу із заявою, в якій просив провести перерахунок пенсії з урахуванням стовідсоткового розміру названих доплат і виплатити відповідну заборгованість.

 

  1. Листом від 27.05.2019 №626/Ш-15 ГУ ПФ повідомило позивача про відсутність передбачених закономправових підстав для здійснення перерахунку пенсії, про який просив ОСОБА_1 , оскільки така, згідно з позицією пенсійного органу, виплачується йому відповідно до вимог законодавства, в тому числі й у частині спірних підвищення до пенсії та щомісячної цільової грошової допомоги, виплата яких здійснюється у стовідсотковому розмірі, який є незмінним з моменту призначення цих соціальних виплат.

 

  1. Незгода з такими діями ГУ ПФ зумовила звернення позивача до суду з даним позовом.

 

  1. Джерела права

 

  1. Спірні у цій справі правовідносини врегульовані нормами Конституції України, Законів №3551-XII, №1603-IV, №2262-XII, постановами КМУ №103, а також від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі — постанова КМУ №704).

 

  1. Усі названі вище законодавчі акти застосовуються Верховним Судом при розгляді цієї справи в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин.

 

  1. Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 

  1. Частиною п`ятою статті 17 Основного Закону Українипередбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

 

  1. Статтею 46 Конституції Українигромадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

 

  1. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

 

  1. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

 

  1. Законом №2262-XIIвизначені умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

 

  1. Законмає на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

 

  1. Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист (преамбула до Закону №2262-XII).

 

  1. За змістом частини першої статті 1-2 Закону №2262-XIIправо на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби), зокрема, особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом.

 

  1. За приписами частини першої статті 2 цього ж Законувійськовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

 

  1. В свою чергу, статтею 15 Закону №2262-XIIпередбачено, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» — «д» статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пенсії за вислугу років підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом.

 

  1. Наведеним приписам вказаної правової норми Закону №2262-XIIкореспондує частина четверта статті 12 Закону №3551-XII, яка встановлює, що учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

 

  1. Водночас, статтею 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік»прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2018 встановлено у розмірі 1373 гривні.

 

  1. Поряд із цим, статтями 12 Закону №1603-IVвстановлено таке.

 

  1. Кабінету Міністрів України, починаючи з 01.05.2004, передбачати щомісячну виплату цільової грошової допомоги на прожиття: особам з інвалідністю внаслідок війни I групи у розмірі 70 гривень; особам з інвалідністю внаслідок війни II та III груп у розмірі 50 гривень, учасникам бойових дій у розмірі 40 гривень, незалежно від розміру пенсій та надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги та пенсії за особливі заслуги перед Україною. Виплата цільової грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія.

 

  1. Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону №2262-XIIусі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі, якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

 

  1. Постановою КМУ №704, яка набрала чинності з 01.03.2018, змінено розмір грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.

 

  1. В той же час, пунктами 1, 2 постанови КМУ №103, яка діє з 24.02.2019, Кабінет Міністрів України постановив наступне.

 

  1. Перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»(далі — Закон) до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01.03.2018 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

 

  1. Виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постановипідвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01.01.2018 у таких розмірах: з 1 січня 2018 р. — 50 відсотків; з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. — 75 відсотків; з 1 січня 2020 р. — 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.

 

  1. Окрім цього, постановою КМУ №103 внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393″(далі — постанова КМУ №45).

 

  1. Зокрема, пункт 5 постанови КМУ №45 викладено в такій редакції: «Під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням».

 

  1. Оцінка Верховного Суду

 

  1. Надаючи правову оцінку аргументам учасників справи в розрізі фактичних її обставин, Суд вважає, що у межах заявлених вимог належить окреслити коло питань, відповідь на які дасть можливість з`ясувати: чи є доплати, передбачені для учасників бойових дій, а саме — підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлене частиною четвертою статті 12 Закону №3551-XII, та цільова грошова допомога на прожиття у розмірі 40 гривень, передбачена Законом №1603-IV, тими доплатами, на які розповсюджується регулюючий вплив пункту 2 Постанови КМУ №103 і які, відповідно, упродовж 2018 року мали сплачуватись поетапно у розмірі 50 відсотків; чи впливає відмінний характер термінів «законодавство» та «закон» на тлумачення змісту вжитих у вищевказаному акті Уряду України визначень доплат та підвищень до пенсій і, відповідно, формування підходів до вирішення цього спору; чи порушив відповідач, в контексті вимог даного позову, права позивача при здійсненні перерахунку його пенсії у 2018 році; чи є підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

 

  1. Так, виходячи зі змісту названих у пункті V цієї постанови ВерховногоСуду положень законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, у зв`язку із збільшенням постановою КМУ №704 розміру грошового забезпечення військовослужбовців, у позивача виникло право на перерахунок пенсії.

 

  1. Згідно з нормами чинного, станом на час виникнення спірних правовідносин, законодавства, при здійсненні перерахунку пенсії на підставі частини четвертої статті 63 Закону №2262-XII, у зв`язку з прийняттям постанов КМУ №103 та №704, враховуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.

 

  1. Інші складові та додаткові види грошового забезпечення не використовуються пенсійним органом при проведенні перерахунку пенсії згідно з названими вище законодавчими приписами.

 

  1. При цьому, як випливає з пункту 2 постанови КМУ №103, яка діяла у 2018 році й у період спірних правовідносин не була скасована або визнана протиправною, нечинною, виплата перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постановипідвищених пенсій з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, проводиться з 01.01.2018 у таких розмірах: з 1 січня 2018 р. — 50 відсотків; з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. — 75 відсотків; з 1 січня 2020 р. — 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.

 

  1. Аналізуючи норми постанови КМУ №103, положення якої були чинними на час спірних правовідносин, Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що пункт 2 даного нормативно-правового акту диференційовано виокремлює: доплати та підвищення, встановлені законодавством (доплати до  попереднього розміру пенсій, підвищення, індексації та інші доплати до пенсії); підвищення, що визначені законом (підвищення, додаткова пенсія, цільова грошова допомога, пенсія за особливі заслуги перед Україною).

 

  1. Верховний Суд акцентує увагу на відмінному правовому смислі підвищених пенсій, які: а) встановлені законодавством; б) визначені законом. Перша група — встановлені законодавством, — відповідно до змісту пункту 2 Постанови КМУ №103, ураховувалась при поетапному підвищенні пенсій (з 1 січня 2018 р. — 50 відсотків; з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. — 75 відсотків; з 1 січня 2020 р. — 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року). Натомість на другу групу — визначених законом, не розповсюджувався регулюючий вплив пункту 2 Постанови КМУ №103. Відтак їх розмір (підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) не зазнавав змін.

 

  1. Такого роду позиція формується Колегією суддів у тому числі на підставі урахування теоретико-методологічного значення Рішення Конституційного Суду України 09.07.1998 року №12-рп/98у справі №17/81-97 за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство»), де зазначено, що терміном «законодавство» охоплюються закони України,   чинні   міжнародні   договори   України,    згода    на обов`язковість  яких  надана  Верховною  Радою  України,  а  також постанови  Верховної  Ради  України,  укази  Президента   України, декрети  і постанови Кабінету Міністрів України,  прийняті в межах їх повноважень та відповідно  до  Конституції  України  і  законів України. Колегія суддів вважає за можливе поширити вищезазначені міркування на загальний контекст справи, що розглядається.

 

  1. В контексті справи, яка розглядається Верховним Судом, це свідчить про те, що на доплати до пенсії, передбачені законодавством, у 2018 році розповсюджувався регулюючий вплив Постанови КМУ №103, натомість на підвищення, визначені законом— ні. Тому на підвищення до пенсії в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (363 гривні), а також на щомісячну цільову грошову допомогу на прожиття (40 гривень), які встановлені позивачеві, постанова КМУ №103 не вплинула як на такі, що визначені саме законом.

 

  1. Тому, Колегія суддів критично ставиться до аргументів позивача стосовно того, що відповідачем доплати, передбачені для учасників бойових дій у 2018 році виплачувались у розмірі  50-ти відсотків. Вказане спростовується протоколами за пенсійною справою від 01.02.2018, від 01.04.2018, від 01.09.2018.

 

  1. В той же час, варто акцентувати увагу на тому, що такі виплати, з огляду на сферу правового регулювання вказаних вище актів законодавства і визначених законодавцем завдань, їх спрямованості, покликані забезпечити поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів війни, створити належні умови для їх життєзабезпечення, сприяти формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

 

  1. На необхідності особливого ставлення до питання соціального захисту військовослужбовців наголошував й Конституційний Суд України, який, у своєму Рішенні від 17.03.2004 №7-рп/2004 у справі №1-13/2004 за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України(конституційності) положень частин третьої, четвертої статті 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів) вказував на те, що неодноразово розглядав  проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До  них,  зокрема,  належать громадяни,  які  відповідно  до  статті  17  Конституції   України перебувають  на  службі  у військових формуваннях та  правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України,  її економічну  та інформаційну  безпеку, а саме — у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99  у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року  № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

 

  1. Встановлення додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба в Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними   вимогами  до   дисципліни,  професійної  придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 №5-рп/2002у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

 

  1. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність.

 

  1. Зокрема, громадяни України, які перебувають на військовій службі та працюють у правоохоронних органах (далі — військовослужбовці та працівники правоохоронних органів) зобов`язані виконувати свої професійні обов`язки і в неробочий час або поза службою. Приміром, військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби у добовому наряді здійснюються у будь-які дні тижня без обмеження загальної тривалості службового часу (частина третя статті 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року). Працівник міліції на території України, незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу, зобов`язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень (частина друга статті 10 Закону України «Про міліцію»). Особи рядового та начальницького складу державної пожежної охорони при виявленні пожежі у позаслужбовий час зобов`язані повідомити про неї пожежну охорону і до її прибуття взяти на себе керівництво гасінням пожежі та рятуванням людей (частина п`ята статті 18 Закону України «Про пожежну безпеку»).

 

  1. Отже, провівши системний аналіз норм законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини, з урахуванням їх юридичних зв`язків, Верховний Суд дійшов висновку про те, що правова регламентація, згідно з якою позивачу проведено перерахунок пенсії та здійснюється її виплата, не поширюється на доплату і підвищення до пенсії, передбачені Законами №3551-XII, №1603-IV (25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та цільову грошову допомогу у розмірі 40 гривень), які виплачуються у складі пенсії відповідним пенсійним органом, у даному випадку — відповідачем, оскільки такі є додатковою соціальною гарантією, зокрема, для військовослужбовців, і нерозривно пов`язані з їх спеціальним правовим статусом, випливають з особливих умов проходження ними служби, а тому, як наслідок, не можуть бути зменшені Урядом й повинні виплачуватися ГУ ПФ незалежно і самостійно в повному обсязі відповідно до встановлених цими актами законодавства розмірах, не мають братися до уваги при перерахунку пенсійної виплати, проведеного на підставі постанови КМУ №103.

 

  1. Колегія суддів відзначає, що, у межах спірних правовідносин, жоден з учасників справи не ставить під сумнів наявність у позивача права на пенсійне забезпечення згідно із Законом №2262-XII, а також не оспорює дії пенсійного органу щодо обчислення розміру складових його грошового забезпечення і видів такого, які враховувались ГУ ПФ при призначенні і перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

 

  1. Що ж стосується спірних підвищення до пенсії і допомоги, які передбачені позивачу як учаснику бойових дій, то такі, починаючи з 05.01.2018, нараховуються пенсійним органом у повному обсязі, їх розмір відповідає установленому закономрівню, такі виплати жодним чином не обмежувались з боку ГУ ПФ, не скасовувались і не припинялись.

 

  1. Верховний Суд акцентує увагу на наявності певних сумнівів стосовно розміру пенсії, який мав би бути призначений позивачеві, у самого ОСОБА_1 , який у позовній заяві стверджує про те, що до перерахунку пенсії відповідно до постанови КМУ №103 він отримував пенсію у розмірі 4464,37 гривень і виплата надбавок йому як учаснику бойових дій була очевидною, то «після зміни Постановою 103правовідносин з приводу перерахунку пенсій, порядку обчислення розміру пенсій військовослужбовцям — є складнішим обчислення такого розміру і врахування спірного розміру надбавок у кінцевому розмірі пенсії не є очевидним». Проте, Колегія суддів зазначає, що, як підтверджується наявними у справі матеріалами, зокрема, протоколами за пенсійною справою, неодноразово виготовленими відповідачем протягом 2018 року, суми 363 гривень (підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність) та 40 гривень (цільова грошова допомога на прожиття), як складові формування пенсії позивача, протягом цього часу не змінювались. Вказане також є підставою спростувати позицію позивача, на думку якого, належні йому доплати до пенсії як учаснику бойових дій з 05.01.2018 «перемножили на цифру 0,5, тобто зменшили вдвічі».

 

  1. За правилами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

 

  1. Судовим розглядом справи встановлено, що відповідач, здійснюючи перерахунок і виплату пенсії позивачу, дотримався визначених вище критеріїв, а відтак прав   ОСОБА_1 не порушив.

 

  1. Водночас Колегія суддів звертає увагу на помилковість позиції відповідача, який у відзиві на позов зазначає про те, що Постановою КМУ №103 у контексті справи, що розглядається, не передбачено перерахунку надбавки до пенсії за особливі заслуги перед Україною.

 

  1. Дійсно, Закон України  від 01.06.2000 №1767-III «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною»передбачає  встановлення  громадянам,  які  мають значні  заслуги  у сфері державної,  громадської або господарської діяльності,  досягнення у галузі науки,  культури, освіти, охорони здоров`я,  фізичної  культури  і  спорту тощо,  пенсій за особливі заслуги перед Україною. І ці пенсії, як такі, що встановлені Законом України, не підлягають перерахунку відповідно до Постановки КМУ №103. Проте зміст вищевказаного законусвідчить, що пенсії за особливі заслуги перед Україною встановлюються громадянам України:

— Героям  України,  особам,  нагородженим  орденом  Героїв Небесної  Сотні,  Героям  Радянського Союзу, Героям Соціалістичної Праці,  особам,  нагородженим  орденом Леніна, орденом Слави трьох ступенів,  орденом Трудової Слави трьох ступенів, чотирма і більше медалями  «За  відвагу»,  чотирма  і  більше  орденами  України та колишнього  Союзу РСР, повним кавалерам ордена «За службу Родине в Вооруженных  Силах  СССР»,  особам,  відзначеним  почесним званням України, колишніх Союзу РСР та Української РСР «народний»;

— ветеранам  війни,  нагородженим  за  бойові  дії орденом, медаллю «За відвагу»  або  медаллю  Ушакова,  незалежно  від  часу нагородження;

— видатним   спортсменам   —   переможцям   Олімпійських  та Паралімпійських   ігор,   Всесвітніх   ігор  глухих,  чемпіонам  і рекордсменам  світу  та  Європи;

— космонавтам,   які   здійснили   політ  у  космос,  членам льотно-випробувальних екіпажів літаків;

— народним депутатам України,  депутатам колишніх Союзу  РСР  та  Української  РСР,  членам  Кабінету Міністрів України та Уряду колишньої Української РСР;

— особам,  відзначеним  почесним  званням України, колишніх Союзу РСР та Української  РСР  «заслужений»,  державними  преміями України, колишніх Союзу РСР та Української РСР, нагородженим одним із орденів України або колишнього  Союзу  РСР,  Почесною  грамотою Президії  Верховної  Ради  Української  РСР  або Грамотою Президії Верховної Ради  Української  РСР,  а   також   особам, яким до 1 січня  1992 року було встановлено персональні пенсії союзного чи республіканського  значення;

депутатам  —  всього чотирьох і більше скликань Верховної Ради  Автономної   Республіки   Крим,   обласних,   Київської   та Севастопольської міських рад, районних, районних у містах, міських рад міст обласного значення в Україні та  в  колишній  Українській РСР;

— матерям,  які народили п`ятеро і більше дітей та виховали їх до шестирічного віку. Якщо у разі смерті матері або позбавлення її   батьківських   прав   виховання  дітей  до  зазначеного  віку здійснювалося   батьком,  право  на  пенсію  за  особливі  заслуги надається  батьку.  При  цьому  враховуються  діти,  усиновлені  в установленому  законом  порядку.

 

  1. Натомість, позивач не відноситься до категорії осіб, яким встановлено надбавки до розміру пенсії за особливі заслуги перед Україною, позивачеві встановлено доплату та підвищення до пенсії як учаснику бойових дій.

 

  1. Ураховуючи наведене, Верховний Суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, перевірені належними, достовірними, допустимими і достатніми доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, не знаходить підстав для задоволення даного адміністративного позову.

 

  1. Підстави встановити судовий контроль за виконанням рішення відсутні, оскільки у позові відмовлено.

 

  1. За тих підстав, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, ураховуючи положення статті 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.

 

VIІ. Ознаки типових справ:

 

  1. 1)          позивачами є особи, звільнені з військової служби, які отримують пенсію відповідно до Закону №2262-XII, мають статус учасника бойових дій та їм у складі пенсії виплачуються підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на підставі частини четвертої статті 12 Закону №3551-XII, а також цільова грошова допомога на прожиття учаснику бойових дій у розмірі 40 гривень, передбачена Законом №1603-IV; 2) відповідачами є суб`єкти владних повноважень (територіальні органи Пенсійного фонду України), на пенсійному обліку яких перебувають позивачі; 3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв`язку з неперерахуванням та невиплатою (з урахуванням раніше виплачених сум) пенсії позивачеві з 05.01.2018 з врахуванням 100 відсоткового розміру доплат, передбачених законодавством для учасників бойових дій, а саме: підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого частиною четвертою статті 12 Закону №3551-XII; цільової грошової допомоги на прожиття учаснику бойових дій у розмірі 40 гривень, передбаченої Законом №1603-IV) 4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті): визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату (із вразуванням раніше виплачених сум) пенсії позивачеві з 05.01.2018 з врахуванням 100 відсоткового розміру доплат, передбачених законодавством для учасників бойових дій, а саме: підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого частиною четвертою статті 12 Закону №3551-XII; цільової грошової допомоги на прожиття учаснику бойових дій у розмірі 40 гривень, передбаченої Законом №1603-IV).

 

VIІІ. Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм

 

  1. Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, які отримують пенсію відповідно до Закону №2262-XIIта мають статус учасника бойових дій, з адміністративними позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України, на обліку яких перебувають позивачі, з позовними вимогами щодо: визнання протиправними дій щодо зменшення з 05.01.2018 розміру доплат, передбачених законодавством для учасників бойових дій, а саме: підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого частиною четвертою статті 12 Закону №3551-XII; цільової грошової допомоги на прожиття учаснику бойових дій у розмірі 40 гривень, передбаченої Законом №1603-IV; зобов`язання провести перерахунок пенсії з 05.01.2018 з стовідсотковим врахуванням та виплатою доплат, передбачених законодавством для учасників бойових дій, а саме: підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого частиною четвертою статті 12 Закону №3551-XII; цільової грошової допомоги на прожиття учаснику бойових дій у розмірі 40 гривень, передбаченої Законом №1603-IV і виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії, починаючи з 05.01.2018.

 

ІХ. Обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

 

  1. Зміна правового регулювання спірних правовідносин або визначення Кабінетом Міністрів України нових умов та порядку перерахунку пенсії, обчислення, нарахування  і  виплати  підвищення пенсії, встановленого частиною четвертою статті 12 Закону №3551-XII, цільової грошової допомоги на прожиття учаснику бойових дій, передбаченої Законом №1603-IV, є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

 

  1. Керуючись статтями 2241-246250255262290295 КАС України, Суд, —

 

ВИРІШИВ:

 

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії — відмовити.

 

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

 

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Стеценко С. Г.,

Саприкіна І. В.,

Стародуб О. П.,

Стрелець Т. Г.,

Чиркін С. М.,

Судді Верховного Суду

0

http://www.reestr.court.gov.ua/Review/84077152

 

РІШЕННЯ

Іменем України

Київ

02 вересня 2019 року

справа №520/3939/19

адміністративне провадження №Пз/9901/10/19

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді — Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І. А., Гусака М. Б., Олендера І. Я.,   Юрченко В. П.,

секретар судового засідання — Статілко Ю. С.,

за участю сторін, їх представників:

від позивача — не з`явився,

від відповідача — Виноградова В. О., довіреність від 18.09.2018 №22751/9/Є20-40-10-07,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження зразкову справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

 

УСТАНОВИВ:

 

І. ПРОЦЕДУРА  

 

19 квітня 2019 року ОСОБА_1 (далі — платник єдиного внеску, позивач у справі) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі — контролюючий орган, відповідач у справі), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Харківській області від 04 березня 2019 року № Ф-141392-17 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8024,60 грн, судові витрати покласти на відповідача.

 

21 травня 2019 року Верховний Суд ухвалою відкрив провадження в цій адміністративній справі як зразковій на підставі подання судді Харківського окружного адміністративного суду Сліденка А. В., а також матеріалів інших типових справ № 520/1629/19, № 520/1911/19, № 520/2216/19, № 520/2731/19, № 520/2948/19, №520/3017/19, № 520/3191/19, № 520/3250/19, № 520/3251/19, № 520/3500/19, №520/3528/19, № 520/3679/19, № 520/3703/19 з аналогічними позовними вимогами, підставами та з посиланням на ті ж самі норми права, що регулюють спірні правовідносини.

 

Згідно з частиною десятою статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України в рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає:

1) ознаки типових справ;

2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм;

3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

 

ОЗНАКИ ТИПОВИХ СПРАВ

 

Справа № 520/3703/19 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 15 818,89 грн від 30 листопада 2018 року № Ф-140248-17.

Позов обґрунтований доводами про безпідставність спірної вимоги, оскільки позивачка хоча й зареєстрована адвокатом та має право на заняття адвокатською діяльністю (свідоцтво № 706 від 12 листопада 2009 року), однак доводить, що адвокатською діяльністю не займалася, не отримувала доходу від такої діяльності, мешкала за межами України та не обирала право на добровільну сплату єдиного внеску. Посилаючись на положення статті 1, пункту 5 частини першої статті 4, пункту 2 частини першої статті 7, пункту 1 частини другої статті 10 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 2464-VI), позивачка у справі № 520/3703/19 наголошує, що не є суб`єктом сплати єдиного внеску як особа, що провадить незалежну професійну діяльність. Зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної діяльності та отримання доходу від такої діяльності, при цьому свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

 

Тому у цій справі спірним є питанням щодо того, чи має обов`язок особа, яка отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та не здійснює таку діяльність і не отримує від неї доходу, оскільки мешкає за кордоном (за умови підтвердження цих фактів судом), сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Предмет спору в цій справі не збігається з предметом зразкової справи.

 

Справа № 520/3679/19 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 7587,38 грн від 04 березня 2019 року № Ф-10481-17.

Позов обґрунтований тим, що позивач на підставі рішення Харківської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та свідоцтва має право займатись адвокатською діяльністю, є фізичною особою-підприємцем, здійснює діяльність за КВЕД 69.10 «Діяльність у сфері права». Указує, що він окремо, як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність, не звертався до податкового органу для постановлення на облік як платника податків та платника єдиного соціального внеску, оскільки чинне на час отримання свідоцтва законодавство не передбачало такого обов`язку в разі перебування такої особи на обліку як фізичної особи-підприємця. Як фізична особа-підприємець він регулярно сплачує єдиний податок у розмірі 5 % від отриманого доходу та єдиний соціальний внесок у розмірі мінімального страхового внеску щомісячно. Посилаючись на положення Закону № 2464-VI, зокрема частин першої, третьої статті 5, статті 4, пункту 2 частини першої статті 7, положення пунктів 65.165.4 статті 65 Податкового кодексу України, позивач доводить, що спірна вимога про сплату єдиного внеску, нарахованого йому як особі, що здійснює незалежну професійну (адвокатську) діяльність, є протиправною та підлягає скасуванню.

 

Аналіз обставин і правове регулювання у справі № 520/3679/19 свідчать про наявність типових ознак, які мають місце в зразковій справі.

 

Справа № 520/3250/19 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 10012,02 грн від 19 лютого 2019 року № Ф-141422-17.

Позивач є фізичною особою-підприємцем, основною діяльністю якого за КВЕД є 69.10 «Діяльність у сфері права», а також є адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально. Позивач доводить, що його підприємницька діяльність не є відмінною від незалежної професійної діяльності. Позов обґрунтовує аналізом норм статей 4, 5, 7 Закону № 2464-VI, підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14, пунктів 65.165.265.4 статті 65, пунктів 178.1178.2 статті 178, пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року № 1588 (далі — Порядок № 1588), Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435 (далі — Порядок № 435), Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі — Інструкція № 449). За позицією позивача, подвійна сплата єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивачем як фізичною особою-підприємцем з ознакою провадження незалежної професійної діяльності призведе до подвійного обліку тієї самої господарської діяльності і, відповідно, до подвійної сплати єдиного внеску.

 

Суд вбачає у фактичних обставинах і правовому регулюванні відносин у справі №520/3250/19 типові ознаки, властиві тим, що встановлюються в межах зразкової справи.

 

Справа № 520/3251/19 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 04 березня 2019 року за № Ф-13592617 у сумі 7842,10 гривні.

 

Обставини й підстави позову аналогічні тим, що викладені у справі № 520/3250/19.

У справі № 520/3251/19 станом на 21 травня 2019 року (на час відкриття провадження у зразковій справі) Харківський окружний адміністративний суд ухвалив рішення від 16 травня 2019 року, яке оприлюднено лише 27 травня 2019 року.

 

Суд визнає наявними ознаки типовості у справі № 520/3251/19 і справі, яка розглядається як зразкова.

 

Справа № 520/3500/19 за адміністративним позовом ОСОБА_6  до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним контролюючим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. У цій справі підставами позову визначені протиправність проведення відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки щодо своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати єдиного соціального внеску позивачем як самозайнятою особою (приватний нотаріус), а також протиправність визначення суми доходу, на яку нараховується єдиний внесок.

Ця справа вказує на необхідність визначення об`єкта обчислення єдиного внеску  залежно від статусу його платника та не підпадає під типові ознаки зразкової справи.

У справі № 520/3500/19 Харківський окружний адміністративний суд 10 червня 2019 року ухвалив рішення по суті.

 

Справа № 520/3528/19 за адміністративним позовом ОСОБА_7 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки).

Зі змісту цього позову вбачається, що позивач є арбітражним керуючим і фізичною особою-підприємцем (платник єдиного податку 2 групи), доводить, що ним сплачено мінімальний страховий внесок, наголошує, що його підприємницька діяльність не відмінна від незалежної професійної діяльності, вважає, що не повинен двічі сплачувати єдиний внесок від доходу за одну й ту ж саму діяльність.

 

Аналіз обставин і правове регулювання у справі № 520/3528/19 свідчить про наявність типових ознак, які мають місце в цій зразковій справі.

 

Справа № 520/1629/19 за адміністративним позовом ОСОБА_8 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним самостійно здійсненого Головним управлінням ДФС у Харківській області в інформаційній системі органу доходів і зборів донарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року № Ф-3440-51.

Позов мотивовано тим, що вона ( ОСОБА_8 ) є фізичною особою-підприємцем на спрощеній системі оподаткування (КВЕД 69.10 «Діяльність у сфері права»), а також є адвокатом на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Зазначає, що її діяльність як фізичної особи-підприємця збігається з адвокатською діяльністю, вона регулярно сплачує єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, заборгованості не має. Нормативно-правове обгрунтування позовних вимог зводиться до аналізу положень статей 1, 25 Закону № 2464-VI, підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14, пунктів 65.165.265.4 статті 65 Податкового кодексу України, Порядку № 1588, Порядку № 435, який зумовив висновок позивача про безпідставність нарахування їй спірною вимогою єдиного внеску як особі, що провадить незалежну професійну діяльність, оскільки вона є самозайнятою особою — фізичною особою-підприємцем і вчасно сплачує єдиний внесок у розмірі не менше мінімального.

 

Суд визнає наявними ознаки типовості у справі № 520/1629/19 і справі, яка розглядається як зразкова.

 

Справа № 520/1911/19 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_9 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 04.02.2019 № Ф-126772-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 9009,66 гривні.

Позивач є фізичною особою-підприємцем, основною діяльністю якого за КВЕД є 69.10 «Діяльність у сфері права», а також є адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально. Позивач доводить, що його підприємницька діяльність не є відмінною від незалежної професійної діяльності. Позов обґрунтовує аналізом норм статей 14, 5, 7 Закону № 2464-VI, підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14, пунктів 65.165.265.4 статті 65, пунктів 178.1178.2 статті 178 Податкового кодексу України, Порядку № 1588, який, за позицією позивача, обумовлює висновок про те, що подвійна сплата єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивачем як фізичною особою-підприємцем з ознакою провадження незалежної професійної діяльності призведе до подвійного обліку тієї ж самої господарської діяльності і, відповідно, до подвійної сплати єдиного внеску.

У справі № 520/1911/19 станом на 21 травня 2019 року (на час відкриття провадження у зразковій справі) ухвалено рішення від 07 травня 2019 року, яке оприлюднено в ЄДРСР 17 травня 2019 року.

 

Суд вбачає у фактичних обставинах і правовому регулюванні відносин у справі №520/1911/19 типові ознаки, властиві тим, що встановлюються в межах зразкової справи.

 

Справа № 520/2216/19 за адміністративним позовом ОСОБА_10 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги.

Позивач є фізичною особою-підприємцем, основною діяльністю якого за КВЕД є 69.10 «Діяльність у сфері права», а також є адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, його підприємницька діяльність не є відмінною від адвокатської  діяльності. Позивач наголошує на тому, що має статус пенсіонера за віком, а тому в силу положень частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI звільнений від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Суд вважає, що в справі № 520/2216/19 відмінні фактичні обставини з огляду на те, що позивач є пенсіонером за віком, що розширює правове регулювання спору щодо обставин зразкової справи та виключає ознаку типовості.

У справі № 520/2216/19 станом на 21 травня 2019 року (на час відкриття провадження у зразковій справі) ухвалено рішення від 16 травня 2019 року, яке оприлюднено в ЄДРСР лише 23 травня 2019 року.

 

Справа № 520/2731/19 за адміністративним позовом ОСОБА_11 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними дій та скасування вимоги.

Позов мотивований тим, що позивачка є фізичною особою-підприємцем (КВЕД 6910 «Діяльність у сфері права»), має право на заняття адвокатською діяльністю (свідоцтво), а також є пенсіонеркою за віком, інвалідом ІІ групи та має бути звільнена від сплати за себе єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI.

Суд вважає, що в справі № 520/2731/19 відмінні фактичні обставини з огляду на ті обставини, що позивачка є ще й пенсіонеркою за віком та інвалідом ІІ групи, що розширює правове регулювання спору щодо обставин зразкової справи та виключає ознаки типовості.

 

Справа № 520/2948/19 адміністративна справа за позовом ОСОБА_12 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка є фізичною особою-підприємцем на спрощеній системі оподаткування, найманих працівників не має, діяльність у сфері права здійснює самостійно, отримує дохід тільки від надання юридичних послуг, сплатила за себе єдиний внесок у 2018 році на загальну суму 9828,72 грн (щоквартально — 2457,18 грн). Відповідач 19 лютого 2019 року сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) щодо позивачки як фізичної особи, на підставі якої остання має сплатити борг у сумі 9009 грн 66 коп., який утворився станом на 31 січня 2019 року.

Позов мотивований аналізом положень Закону № 2464-VI щодо регулювання питань сплати єдиного внеску фізичною особою-підприємцем (база нарахування, строки звітування та строки сплати).

Чи має ця справа типові ознаки, установити неможливо без дослідження обставин у цій конкретній справі, оскільки з наданих матеріалів не вбачається, чи здійснює позивачка діяльність, яка підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, та є відкритим питання до податкового органу в частині визначення статусу платника єдиного внеску спірною вимогою (ФОП, НПД, ФОП з ознаками НПД).

Неповнота наданої інформації унеможливлює віднесення цієї справи до типових.

 

Справа № 520/3017/19 за адміністративним позовом ОСОБА_13 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 26 листопада 2018 року № Ф-993-25 з єдиного внеску в сумі 6173,84 грн станом на 31 жовтня 2018 року.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_13 як фізична особа має свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю та працює на умовах трудового договору на посаді начальника юридичного відділу у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Технохолод», який як роботодавець сплачує єдиний внесок за фізичну особу ОСОБА_13 з нарахованого йому доходу. Також позивач є фізичною особою-підприємцем на спрощеній системі оподаткування та своєчасно і в повному обсязі здійснює оплату єдиного внеску на банківський рахунок № НОМЕР_2 , який зазначено у спірній вимозі. Позивач доводить, що заборгованість зі сплати єдиного внеску в нього як фізичної особи-підприємця відсутня. Посилаючись на положення статей 14, 5, 25 Закону № 2464-VI, пунктів 63.163.263.5 статті 63, пунктів 65.265.4 статті 65 Податкового кодексу України, позивач наголошує на тому, що одночасна сплата ним єдиного внеску і як фізичною особою-підприємцем, і як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокатом), і як фізичною особою, що працює на умовах трудового договору (за яку сплачує роботодавець), є подвійною сплатою єдиного внеску, що призводить до додаткового навантаження та порушує його права, просить скасувати вимогу як протиправну та необґрунтовану.

Обставини цієї справи охоплюють правове регулювання щодо працівника Товариства (найманих працівників), проте доводи щодо кратної сплати єдиного внеску з одного й того ж доходу вказують на типовість цієї справи.

 

Справа № 520/3191/19 за адміністративним позовом ОСОБА_14 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 29 листопада 2018 року № Ф-9810-51/3870.

Позов мотивований тим, що позивач 06 липня 2012 року отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1256, проте з моменту набуття статусу адвоката позивач не отримував доходу від заняття адвокатською діяльністю, а основним та єдиним джерелом його доходу є заробітна плата, яку він отримує за місцем своєї роботи на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАС Лідер». Правове обґрунтування позову охоплює аналіз положень статей 14, 7 Закону № 2464-VI, підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, який, на думку позивача, обумовлює висновок про протиправність спірної вимоги.

 

У межах справи № 520/3191/19 позивач є адвокатом та здійснює діяльність у межах трудового договору, не є фізичною особою-підприємцем, що доводить відсутність ознак типової справи.

 

Аналіз обставин, викладених у матеріалах справ № 520/3679/19, № 520/3017/19, №520/1629/19, № 520/3528/19, № 520/3250/19, № 520/1911/19, № 520/3251/19, вказує на наявність типових ознак, властивих зразковій справі, якими є:

1) перебування позивача на обліку контролюючого органу як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичної особи-підприємця та як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність;

2) встановлення контролюючим органом за власною ініціативою платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності, що обумовило виникнення в останнього обов`язку сформувати та подати до органів доходів і зборів окремий звіт;

3) визначення статусу «фізичної особи-підприємця з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності» на рівні підзаконних нормативно-правових актів;

4) можливість подвійного нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за результатами здійснення одного й того ж виду господарської діяльності: як підприємницької, так і незалежної професійної діяльності.

 

ІІ.  АРГУМЕНТИ СТОРІН

 

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що вказана спірна вимога є необґрунтованою, протиправною, прийнята з порушенням вимог чинного податкового законодавства та законодавства у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування, тому підлягає скасуванню.

Позивач вказує, що він є фізичною особою-підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування; здійснює діяльність за кількома видами: КВЕД 69.10 «Діяльність у сфері права» (основний), 74.90 «Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у.», 66.21 «Оцінювання ризиків та завданої шкоди» та поряд із цим є судовим експертом з правом проведення автотоварознавчих експертиз за спеціальністю 12.2 «Визначення вартості колісних транспортних засобів та розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу», який здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва № 1836, виданого Міністерством юстиції України.

Позовна заява обґрунтована трьома групами доводів:

І. Щодо сплати єдиного внеску фізичною особою-підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, та особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність за результатами здійснення однієї діяльності.

Посилаючись на положення пунктів 63.163.263.5 статті 63, пунктів 65.265.4 статті 65 Податкового кодексу України, які регулюють порядок обліку платників податків та порядок обліку самозайнятих осіб, позивач доводить, що особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, і наголошує на тому, що оскільки його судово-експертна діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, то доходи, отримані від здійснення такої діяльності, підлягають оподаткуванню згідно зі статтею 178 Податкового кодексу України лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець.

ІІ. Щодо обґрунтованості визначеної відповідачем суми заборгованості зі сплати єдиного внеску.

Посилаючись на положеннях пункту 2 частини першої статті 1, пунктів 4, 5 частини першої статті 4, пункту 3 частини першої статті 7, частини п`ятої статті 8 Закону № 2464-VI та факти сплати єдиного внеску кожного місяця 2018 року в розмірі мінімального страхового внеску, позивач доводить, що виконання вимоги призведе до подвійної сплати єдиного внеску за результатами здійснення тієї ж самої господарської діяльності. Звертає увагу суду на те, що вимогою не визначено періоду, за який утворилася заборгованість, та не наведено детального розрахунку недоїмки в розрізі кожного місяця.

ІІІ. Позивач обґрунтовує порушення своїх прав, свобод та інтересів оскарженим актом індивідуальної дії, прийнятим без урахування принципів «законності», «належного урядування», з посиланням на положення частини другої статті 19 Конституції України, правову позицію, висвітлену Європейським судом з прав людини в рішенні у справі «Рисовський проти України» (Rysovsky v.Ukraine) від 20 жовтня 2011 року.

 

Позивач вважає вимогу неправомірною, просить скасувати її з підстав, наведених у позові; судові витрати покласти на відповідача.

 

На адресу Верховного Суду 03 червня 2019 року надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому він просить у задоволенні адміністративного позову відмовити  в повному обсязі.

Посилаючись на положення пункту 1 частини другої статті 6, частини дванадцятої статті 9, пункту 4 частини першої статті 4, пункту 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, відповідач зазначає, що особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичними особами-підприємцями, мають сплачувати єдиний внесок як фізичні особи-підприємці та як особи, що здійснюють незалежну професійну діяльність.

Відповідач у відзиві на позов звертає увагу на порядок нарахування та обчислення єдиного внеску, визначений Законом № 2464-VI з урахуванням змін, унесених Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (діють з 01 січня 2017 року), цитує положення норм, які визначають базу нарахування єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, і фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та робить висновок, що з 01 січня 2017 року особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та не отримує доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року від такої діяльності, зобов`язана визначити базу нарахування єдиного внеску, незважаючи на наявність статусу фізичної особи-підприємця.

Серед іншого, відповідач також зазначає про процедуру взяття на облік платників податків (Порядок № 1588), яка передбачає, що якщо фізична особа зареєстрована як підприємець і при цьому провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується в контролюючих органах як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Відповідач вважає, що позивач як фізична особа-підприємець і особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, та отримує доходи від цієї діяльності, зобов`язаний формувати та подавати до органів доходів і зборів окремі звіти відповідно до пункту 16 розділу IV Порядку № 435.

Контролюючий орган зазначає, що в результаті встановлення позивачу як фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності до ІКП з КБК 71040000 в автоматичному режимі було проведено нарахування єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю та як фізичній особі, яка провадить незалежну професійну діяльність.

 

На адресу Верховного Суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача, в якій він просить задовольнити позов у повному обсязі.

У відповіді на відзив відповідача позивач наголошує, що він як фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, здійснює ту ж саму господарську діяльність, а тому подання ним двох різних звітів, як того вимагає відповідач, призведе до подвійної сплати єдиного внеску за результатами здійснення одного й того ж виду дільності.

 

ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ У ЗРАЗКОВІЙ СПРАВІ

 

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем із 30 вересня 2016 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості за №24800000000187056, та перебуває на податковому обліку в Київському управлінні Головного управління ДФС у Харківській області з 30 вересня 2016 року (т. 1 а. с.16-17).

 

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач є платником єдиного податку 3 групи, видами діяльності якого за КВЕД є    69.10 «Діяльність у сфері права» (основний), 74.90 «Інша професійна, наукова та технічна діяльність», 66.21 «Оцінювання ризиків та завданої шкоди», 66.22 «Діяльність страхових агентів і брокерів», 66.29 «Інша допоміжна діяльність у сфері страхування та пенсійного забезпечення», 82.99 «Надання інших допоміжних комерційних послуг, н. в. і. у.», (т. 1 а. с. 18).

 

ОСОБА_1 є судовим експертом із правом проведення автотоварознавчих експертиз за спеціальністю 12.2 «Визначення вартості колісних транспортних засобів та розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу», та здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва від 28 жовтня 2016 року № 1836, виданого Міністерством юстиції України (т.1 а. с. 21).

 

Позивач як фізична особа-підприємець за 2018 рік сплатив єдиний соціальний внесок на суму 9828,72 грн, що підтверджують наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень від 17 лютого 2018  року № 1513428603, від 18 березня 2018 року №1513428605, від 14 квітня 2018 року № 1513428607, від 14 травня 2018 року №1513428609, від 14 червня 2018 року № 1513428611, від 11 липня 2018 року №1513428613, від 02 серпня 2018 року № 1513428616, від 06 вересня 2018 року № 58, від 11 жовтня 2018 року № 58, від 14 листопада 2018 року № 59, від 06 грудня 2018 року № 61, від 12 січня 2019 року №63 (т. 1 а. с. 23-34).

 

04 березня 2019 року Головне управління ДФС у Харківській області прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-141392-17, згідно з якою позивачу, як фізичній особі, нараховано суму боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 8024,60 грн відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI (т. 1 а. с. 22).

 

ІV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

 

Спірні правовідносини врегульовані Основами законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженими Законом України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР, Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за №1553/26330 (далі — Порядок № 1162), Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування зареєстрованим постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562.

 

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

 

Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

 

Частиною першою статті 7 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені особи, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а частиною другою цієї статті встановлено, що перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.

 

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

 

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону № 2464-VI).

 

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).

 

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) — консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

 

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014) платниками єдиного внеску є:

фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

 

Законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

 

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

 

Позивач є платником єдиного внеску — фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.

 

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 2464-VI облік осіб, зазначених,  зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, — з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 5 Закону № 2464-VI).

 

Відповідно до статті 5 Закону № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330, (далі — Порядок № 1162), який є нормативно-правовим актом у розумінні частини третьої статті 117 Конституції України та джерелом права, яке застосовується судом, відповідно до частини другої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

 

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464 (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).

 

Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 1162).

 

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам — підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі — Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

 

Суд встановив, що позивач як фізична особа-підприємець із 30 вересня 2016 року перебуває на обліку контролюючого органу як платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 17, том 1).

 

Розділом ІІІ Порядку № 1162 встановлено порядок взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755.

 

Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №1162).

 

Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку №1162).

 

Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку №1162).

 

Аналіз положень цього Порядку свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» Порядок №1162 не передбачає.

 

Суд встановив, що позивач після отримання свідоцтва від 28 жовтня 2016 року №1836, яким йому присвоєно (підтверджено) кваліфікацію судового експерта з правом проведення автотоварознавчих експертиз за спеціальністю 12.2 «Визначення вартості колісних транспортних засобів та розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу», заяву за формою № 1-ЄСВ до контролюючого органу не подавав. Натомість 21 лютого 2018 року відповідач самостійно встановив позивачу як фізичній особі-підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності до ІКП з КБК 71040000 (а. с. 234-235, том 1), що не узгоджується з нормами Порядку №1162, якими визначена процедура взяття на облік платників єдиного внеску.

 

Щодо внесення відомостей про платника єдиного внеску до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

 

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що   Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування — організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

 

Державний реєстр створюється для забезпечення, зокрема, ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації (частина перша статті 16 Закону № 2464-VI).

 

Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 16 Закону № 2464-VI).

 

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VI).

 

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першої статті 20 Закону № 2464-VI).

 

Відомості про фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами (абзац третій частини другої статті 20 Закону № 2464-VI).

 

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562, затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі — Положення №10-1), яке відповідно до Закону України  «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.

 

З метою забезпечення обробки інформації в Реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (пункт 1 розділу ІІІ Положення № 10-1).

 

Облікова картка відкривається у разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених  Законом (пункт 2 розділу ІІІ Положення № 10-1).

 

До облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб — підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами — підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

 

Дослідивши форму витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (додаток 8 до Положення № 10-1, пункт 6 розділу V), Суд зазначає, що до відомостей, які містить цей витяг, віднесено й відомості щодо статусу застрахованої особи, серед типів якого нормотворець визначає фізичну особу-підприємця і самозайняту особу, під якою мається на увазі особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, що обумовлює висновок про те, що такого статусу застрахованої особи, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, Положення № 10-1 не визначає.

 

Системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення № 10-1 дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

 

Враховуючи те, що позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, Суд доходить висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.

 

Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, зі змінами від 15 травня 2018 року (далі — Порядок № 435), визначає процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Державної фіскальної служби України, яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів.

 

Пунктом 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 передбачено, що фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти (додаток 5).

 

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

 

Положення пункту 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО — на загальній системі оподаткування, ФО — на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізичної особи-підприємця, яка має ознаку незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено.

 

Отже, приписи пункту 16 Порядку № 435 про обов`язок формування та подання звіту фізичною особою-підприємцем, яка має ознаку незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI. Особи, визначені цими пунктами, є окремими платниками єдиного внеску з певними особливостями їх обліку, різною базою нарахування єдиного внеску та порядку його сплати, а тому поєднання нормотворцем двох різних статусів платників єдиного внеску на рівні підзаконного нормативно-правового акта призводить до невідповідності норм Порядку положенням Закону.

 

Суд констатує наявність колізії між приписами нормативно-правових актів різної юридичної сили — невідповідність між приписами закону та положеннями підзаконного нормативно-правового акта. За правилом колізійного принципу «lex superior derogate legi interior» нормативний акт вищої юридичної сили має пріоритет над нормативним актом нижчої юридичної сили. Отже, потрібно резюмувати, що положення закону за своєю юридичною силою превалюють над нормами підзаконних нормативно-правових актів. Відповідно визначення спеціального «змішаного» правового статусу на рівні підзаконного нормативного-правового акта (Порядку), з огляду на невідповідність положенням закону, є неправомірним, а тому не повинно братися до уваги в аспекті правозастосовної діяльності.

 

Враховуючи зазначене, Суд доходить висновку, що статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачає.

 

Доводи учасників справи щодо статусу та порядку взяття на облік платника єдиного внеску та перебування на обліку, які ґрунтуються на аналізі норм Податкового кодексу України та розробленого відповідно до нього Порядку № 1588, Суд не враховує при вирішенні спірних правовідносин з огляду на положенням пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України, за якими цей Кодекс не регулює питання, зокрема, погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також положення частини другої статті 2 Закону № 2464-VI, згідно з якими виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

 

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

 

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

 

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

 

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

 

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні — для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

 

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість — у разі необхідності за належної правової допомоги — передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

 

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

 

Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією.

 

Оскільки йшлося про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен був діяти у належний спосіб (у цьому випадку з урахуванням приписів Закону № 2464-VI, де не передбачено такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності) та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.

 

  1. ВИСНОВКИ СУДУ

 

З урахуванням наведеного Суд дійшов таких висновків:

 

  1. За наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено.
  2. Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску — фізичної особи-підприємця (пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами.
  3. Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності не відповідає статті 4 Закону №2464-VI.
  4. Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування.
  5. Аналіз поданих на розгляд Суду типових справ вказує на наявність інших ознак та особливостей, які впливають на елементи бази нарахування єдиного внеску (наявність інвалідності платника внеску, перебування у трудових правовідносинах, отримання пенсії за віком тощо), вирішення цих справ з особливостями перебуває за межами зразкової справи.

 

  1. ПРАВОВА ДОПОМОГА

 

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

 

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з положеннями частини третьої цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

 

Щодо витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору

 

Позивач при поданні позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією ПриватБанку від 19 квітня 2019 року (а. с. 4). Розмір сплаченого судового збору відповідає положенням частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір». Ця сума підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області.

 

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

 

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється в порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

 

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

 

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

 

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

 

За змістом частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

 

До позовної заяви позивач додав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн, які включають:

консультування позивача щодо можливості оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) (1 година) — 1000 грн;

аналіз практики правозастосування судами законодавства з питань сплати єдиного внеску фізичною особою-підприємцем та особою, яка провадить незалежну професійну діяльність (1 година) — 1000 грн;

аналіз документів, пов`язаних з оскарженням вимоги про сплату боргу (недоїмки) (1 година)  — 1000 грн;

складання позовної заяви про скасування індивідуального акта (2 години) — 2000 грн.

 

Частина сьома статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

 

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

 

Суд зазначає, що позивач не надав жодного доказу понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, зокрема договору, конкретного акта приймання-здавання послуг, платіжних доручень тощо, з огляду на що заявлене ним у позові клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн задоволенню не підлягає.

 

Щодо витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту

 

30 серпня 2019 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання позивача про  розподіл судових витрат, зокрема витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту, у розмірі 5583 грн.

 

Відповідно до частини першої статті 135 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

 

Частиною третьою цієї статті встановлено, що граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27 квітня 2006 р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», додатком до якої встановлено (компенсація в адміністративних справах), що витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла, — стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, її представникові не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

 

Відповідно до підпункту 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 Податкового кодексу України Кабінет Міністрів України постановою від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» затвердив суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, згідно з додатком 1 (далі — постанова № 98).

 

За змістом додатка 1 постанови № 98 сума добових витрат на відрядження в межах України становить 60 грн, а гранична сума витрат на найм житлового приміщення за добу (не більш як) 600 грн.

 

При цьому відповідно до підпункту 1 пункту 7 постанови № 98 державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтвердних документів відшкодовуються витрати:

на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті);

на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях;

на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у місцях проживання (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але не більш як 10 відсотків сум добових витрат для держави, до якої відряджається працівник, визначених у додатку 1 до цієї постанови, за всі дні проживання;

на бронювання місць у готелях (мотелях) у розмірах не більш як 50 відсотків вартості місця за добу;

на користування постільними речами в поїздах;

на оформлення закордонних паспортів;

на оформлення дозволів на в`їзд (віз);

на оплату вартості страхового поліса життя або здоров`я відрядженого працівника або його цивільної відповідальності (у разі використання транспортного засобу) за наявності оригіналу такого поліса з відміткою про сплату страхового платежу, якщо згідно із законами держави, до якої відряджається працівник, або держав, територією яких здійснюється транзитний рух до зазначеної держави, необхідно здійснити таке страхування;

на обов`язкове страхування та інші документально оформлені витрати, пов`язані з правилами в`їзду та перебування у місці відрядження;

на оплату службових телефонних розмов.

 

Аналіз наведених норм матеріального справа свідчить про те, що постановою № 98 визначено суми витрат на відрядження та складові цих витрат, які, зокрема, включають витрати на проїзд, найм житла та добові.

 

При цьому граничні суми витрат на добу встановлені цією постановою лише на суми витрат на найм житлового приміщення за добу та добові витрати.

 

Водночас відповідно до пункту 9 постанови № 98 витрати на проїзд державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, у м`якому вагоні, суднами морського та річкового транспорту, повітряним транспортом за квитками 1 класу та бізнес-класу, фактичні витрати, що перевищують граничні суми витрат на найм житлового приміщення та на перевезення багажу понад вагу, вартість перевезення якого входить до вартості квитка того виду транспорту, яким користується працівник, відшкодовуються з дозволу керівника згідно з підтвердними документами.

 

Тобто законодавець передбачив випадки, коли фактичні витрати перевищують, зокрема, граничні суми витрат на найм житлового приміщення та вартість перевезення.

 

Із змісту наведеної норми вбачається, що є і відповідні обмеження стосовно відшкодування витрат на проїзд, які полягають у тому, що витрати на проїзд відрядженого працівника в м`якому вагоні, суднами морського та річкового транспорту, повітряним транспортом за квитками 1-го класу та бізнес-класу відшкодовуються в кожному випадку з дозволу керівника згідно з оригіналами підтвердних документів.

 

Суд наголошує на тому, що такі витрати повинні обмежуватися розміром витрат на проїзд залежно від того виду транспорту, яким би особа добиралася до суду, за відсутності власного транспортного засобу та з урахуванням балансу між потребою використання власного транспортного засобу та неможливістю використання транспорту загального користування.

 

Зокрема, відповідно до пункту 2.25 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27 грудня 2006 року № 1196, перевезення пасажирів здійснюється між усіма залізничними станціями, відкритими для посадки, висадки пасажирів, за розкладом руху пасажирських поїздів, у категоріях вагонів:

а) 1, 2, 3 класів — з відкритими та закритими купе з місцями для сидіння;

б) загальні сидячі — з відкритими купе з місцями для сидіння;

в) плацкартні — з відкритими купе з місцями для лежання;

г) купейні — з окремими чотиримісними купе з місцями для лежання;

ґ) м`які — з окремими двомісними «СВ» та тримісними купе з місцями для лежання.

 

Отже, на думку Суду, вартість проїзду залізничним транспортом на загальних підставах відшкодовується в разі проїзду у вагонах поїздів, віднесених до 2, 3 класів, загальних сидячих, плацкартних та купейних вагонах.

 

Аналогічну позицію сформував Верховний Суд у постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 524/6442/16-а.

 

Позивач на підтвердження понесених витрат на переїзд надав шість посадкових документів, які підтверджують, що він і його представник (у зв`язку з розглядом справи у судовому засіданні) 09.06.2019, 30.06.2019, 18.08.2019 переїжджали залізничним транспортом за маршрутом Харків — Київ та відповідно 10.06.2019, 01.07.2019, 19.08.2019 за маршрутом Київ — Харків у вагонах 2 класу та купейних вагонах.

 

За таких обставин Суд вважає, що витрати позивача та його представника, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту, підлягають відшкодуванню в розмірі 5583 грн.

 

Отже, Суд визнає клопотання позивача про розподіл судових витрат — витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту, у розмірі 5583 грн і витрат на сплату судового збору в розмірі 768,40 грн обґрунтованим і задовольняє його.

 

Керуючись статтями  247- 1419143241- 246262290 Кодексу адміністративного судочинства України,

 

ВИРІШИВ:

 

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

 

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Харківській області від 04 березня 2019 року № Ф-141392-17 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8024,60 грн.

 

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ;  РНОКПП НОМЕР_3 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесяти восьми) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057; код ЄДРПОУ 39599198).

 

Стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, 46, м.Харків, 61057; код ЄДРПОУ 39599198) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ;  РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати, пов`язані з розглядом справи у сумі 5583 (п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят три) гривень.

 

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

 

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

 

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

 

Головуючий суддя                                                      Р. Ф. Ханова

 

Судді                                                                         І. А. Гончарова

 

М. Б. Гусак

 

І. Я. Олендер

 

В. П. Юрченко

0
Державний герб України

РІШЕННЯ

Іменем України

06 серпня 2019 року

Київ

справа №160/3586/19,

провадження №Пз/9901/12/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді — Коваленко Н.В.,

суддів: Берназюка Я.О., Стародуба О.П., Кравчука В.М., Чиркіна С.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, — Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд визнати протиправними дії відповідача, які полягають у зменшенні розміру пенсії за рахунок виплати з 05 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року — 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату (із врахуванням раніше виплачених сум) пенсії позивачеві з 05 березня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2. В обґрунтування позову зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/З858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року у наведеній справі, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 10З «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі                  — Постанова № 103), пунктом 2 якої визначено порядок виплати перерахованих підвищених пенсій з 1 січня 2018 р., а саме: з 1 січня 2018 року — 50 відсотків; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року — 75 відсотків; з 1 січня 2020 року — 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року. Позивач вказує на те, що вказаною нормою позивачеві, фактично, зменшено та розстрочено на значний термін виплату сум підвищення перерахованої пенсії, які мали б бути перераховані та виплачені в період з 01 січня 2018 року, що порушує право позивача на отримання всієї суми підвищеної пенсії. Як зазначає позивач, у зв`язку із визнанням протиправними та нечинними пунктів 1, 2 наведеної постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21 лютого 2018 року, вони не можуть бути застосовані до спірних правовідносин при визначенні порядку та розміру виплати пенсії позивачеві.

3. 10 червня 2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволені позову. Як зазначено відповідачем, позивач одержував пенсію, розмір якої станом на 31 грудня 2017 року становив 2017,36 грн, після перерахунку відповідно до Постанови №103 пенсія виплачувалася в таких розмірах: з 01 січня 2018 року — 3421,19 грн, з 01 січня 2019 року — 4123,11 грн.  Тобто, із 1 січня 2018 року розмір пенсії позивача збільшився порівняно з груднем 2017 року на 1403,83 грн, та у 2019 році на 2105,75 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/3858/18 від 12 грудня 2018 року скасовано рішення Уряду щодо правомірності проведення з 1 січня 2018 року перерахунку пенсій, призначених за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 1 березня 2018 року, скасовано визначені Урядом умови і розміри перерахунку пенсій із врахуванням грошового забезпечення, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі — Постанова № 704), а також порядок виплати перерахованих коштів. Кабінетом Міністрів України не затверджено порядку проведення перерахунку пенсій на інших умовах, ніж ті, які визначені частково скасованою постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 10З.

Отже, відповідач вважає, що підстави для вибіркового застосування висновків суду у справі №826/3858/18 до правовідносин, пов`язаних з пенсійним забезпечення позивача, зокрема, щодо визначення його розміру пенсії відповідно до пункту 1 Постанови № 103, відсутні.

За загальним правилом, передбаченим пунктом 4 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 (далі по тексту — Порядок №45), якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. За цим правилом з метою збереження рівня соціального захисту осіб, яким пенсії були перераховані відповідно до Постанови № 103, після набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/3858/18 пенсійні виплати, у тому числі позивачеві, продовжуються в розмірах, що склались станом на день набрання законної сили судовим рішенням. Пенсія позивачу виплачується у розмірі, визначеному станом на січень 2019 року.

Відповідач також зазначив, що бюджетні асигнування з Державного бюджету України Пенсійному фонду України не збільшувалися і визначені з урахуванням пункту 2  постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, отже виплата підвищених пенсій продовжується з урахуванням бюджетних асигнувань, визначених на цю мету. Посилався на рішення Європейського суду з прав людини («Каіч та інші проти Хорватії» від 17 липня 2008 року), у якому судом зазначено, що межі дії позитивного обов`язку повинні тлумачитися таким чином, щоб не накладати нереальний (неможливий) або непропорційний тягар на органи державної влади. Крім того, у  рішенні від 07 листопада 2018 року № 9-р/2018 Конституційний Суд України вказав, що фінансування соціальних та інших зобов`язань держави має бути реальним та здійснюватися відповідно до її фінансово-економічних можливостей.

З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

4. Пенсійним фондом України подано пояснення на позовну заяву, в яких зазначено, що відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі — Закон 2262-XII) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. Після визнання протиправними та нечинними пунктів 1,2 Постанови № 103 інших рішень Уряду про умови та порядок проведення перерахунку пенсій не приймалося. Відтак законні підстави для проведення перерахунку пенсій відсутні.

Пенсійний фонд України зазначив, що внаслідок перерахунку розмір пенсії позивача зменшився, тому у відповідності з частиною четвертою статті 63 Закону № 2262 та пунктом 4 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45, пенсія ОСОБА_1 виплачується в раніше встановленому розмірі.

Враховуючи це, а також, що бюджетні асигнування з Державного бюджету України Пенсійному фонду України не збільшувались, то з метою збереження рівня соціального захисту осіб, яким пенсії були перераховані відповідно до пункту 1 Постанови № 103, після набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/3858/18 пенсійні виплати, у тому числі позивачеві, продовжуються в розмірах, що склались станом на день набрання законної сили судовим рішенням, з урахуванням бюджетних асигнувань, визначених на цю мету.

Крім того, з метою забезпечення виконання Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18 Пенсійний фонд України звернувся до Міністерства соціальної політики України та Міністерства фінансів України про виділення додаткових коштів у сумі 14,8 млрд грн на виплату перерахованих відповідно до пункту 1 Постанови № 103 пенсій у розмірі 100 % підвищення.

Пенсійний фонд України стверджує, що при прийнятті рішення у справі має враховуватись принцип пропорційності, баланс між інтересами особи та суспільства, поточна економічна ситуація в країні, та чи збережено сутність змісту права на соціальний захист. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

5. Кабінетом Міністрів України жодних пояснень щодо визначення та обґрунтування позиції Уряду у спірних правовідносинах до суду не подано.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи — також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

6. ОСОБА_1 відповідно до Порядку передачі органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1522, з 01.01.2007 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі — Закон № 2262-ХІІ).

Відповідно до матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 позивач одержував пенсію, розмір якої станом на 31 грудня 2017 року становив 2017,36 грн.

7. Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 10З «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»,  постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Визначено виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 року у таких розмірах:

з 1 січня 2018 року — 50 відсотків;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року — 75 відсотків;

з 1 січня 2020 року — 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.

8. Після перерахунку відповідно до Постанови № 103 пенсія позивачу виплачувалася в таких розмірах: з 01 січня 2018 року — 3421,19 грн, з 01 січня 2019 року — 4123,11 грн.

9. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.0З.2019 у наведеній справі, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військ служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

10. 14 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо перерахунку з 05 березня 2019 року та виплати пенсії у визначеному законом розмірі з урахуванням суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.

11. Електронним листом «Про результати розгляду» Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило ОСОБА_1 , що Кабінетом Міністрів України не затверджено порядку проведення перерахунку пенсій на інших умовах, ніж ті, які визначені частково скасованою постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 10З. У зв`язку з чим, немає підстав для задоволення заяви позивача щодо перерахунку з 05 березня 2019 року та виплати пенсії у визначеному законом розмірі з урахуванням суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.

12. Відповідно до листа Пенсійного фонду України від 24 квітня 2019 року №12625/03-11 до Міністерства соціальної політики України та Міністерства фінансів України з метою забезпечення виконання зазначеного рішення суду Пенсійний фонд України інформує про додаткову потребу в коштах Державного бюджету України у 2019 році в сумі 14,8 млрд грн на виплату та перерахунок пенсій, призначених згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі — Закон) (крім пенсій, призначених особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським). При цьому Пенсійний фонд України повідомляє, що розрахунок додаткової потреби проведено на основі грошового забезпечення з урахуванням трьох складових: розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також з урахуванням застосування відсотку грошового забезпечення, який враховувався при призначенні пенсії (а не 70%, як визначено статтею 13 Закону у редакції, що діє з травня 2014 року). Для розрахунку сум видатків, пов`язаних з перерахунками пенсій військовослужбовцям (крім пенсій, призначених особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення та премії Пенсійним фондом України надіслано запит до Міністерства соціальної політики України щодо уточнення сум грошового забезпечення у розрізі посад та міністерств (відомств), у яких особи проходили службу. Після надходження запитуваної інформації дані стосовно додаткової потреби в коштах державного бюджету на виплату перерахованих пенсій, призначених згідно із Законом (крім пенсій, призначених особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським) буде уточнено.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

13. Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (тут і далі — у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Закон № 2262- ХІІ) перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.

Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.

Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

14. Частина вісімнадцята статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлює, що у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.

15. Відповідно до частини третьої статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

16. Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 (далі по тексту — Порядок №45, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1 Порядку №45 передбачено, що перерахунок раніше призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, або у зв`язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.

17. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» постановлено: перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі — Закон) до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 року у таких розмірах:

з 1 січня 2018 року — 50 відсотків;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року — 75 відсотків;

з 1 січня 2020 року — 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.

Згідно з пунктом 6 Постанови №103 внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема у постанові Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393″, а саме пункт 5 викладено в такій редакції:»5. Під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.».

Вказаною Постановою також установлено, що у довідці про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій зазначаються лише розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною посадою.

18. Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

19. Відповідно до пункту 24 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1, про виникнення підстав для проведення перерахунку пенсій згідно зі статтею 63 Закону уповноважені структурні підрозділи зобов`язані у п`ятиденний строк після прийняття відповідного нормативно-правового акта, на підставі якого змінюється хоча б один з видів грошового забезпечення для відповідних категорій осіб, або у зв`язку з уведенням для зазначених категорій військовослужбовців нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, повідомити про це орган, що призначає пенсії. Органи, що призначають пенсії, протягом п`яти робочих днів після надходження такого повідомлення подають до відповідних уповноважених структурних підрозділів списки осіб, яким необхідно провести перерахунок пенсії (додаток 5). Після одержання списків осіб уповноважені структурні підрозділи зазначають у них зміни розмірів грошового забезпечення для перерахунку раніше призначених пенсій і в п`ятиденний строк після надходження передають їх до відповідних органів, що призначають пенсії.

Тотожні за змістом положення щодо процедури перерахунку раніше призначених пенсій військовослужбовців у разі зміни розміру їх грошового забезпечення містяться у пунктах 2, 3 Порядку № 45.

20. Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

21. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

22. Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

23. Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи

24. Суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність постанови Кабінету Міністрів України про встановлення умов та порядку перерахунку пенсії позивачу після визнання протиправними та нечинними пунктів 1,2 Постанови № 103, оскільки порядок проведення перерахунку пенсій встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393». Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01 березня 2018 року і є чинною на момент виникнення спірних правовідносин, встановлені розміри грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Зазначені обставини також спростовують доводи позивача щодо зменшення розміру пенсії позивача у зв`язку зі скасуванням постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/3858/18 від 12 грудня 2018 року пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 щодо умов і розмірів перерахунку пенсій із врахуванням грошового забезпечення, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також порядку виплати перерахованих коштів.

25. Суд критично оцінює посилання відповідача на вимоги статті 63 Закону № 2262- ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України № 103 в частині наявності у відповідача права здійснювати розстрочку виплати перерахованої пенсії з наступних підстав.

Згідно із частиною третьою статті 52 Закону № 2262- ХІІ виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.

Згідно із частиною другою статті 55 Закону № 2262-ХІІ нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Таким чином, законодавець розмежував наступні поняття «строки перерахунку пенсії», «строки виплати пенсії» та «порядок перерахунку пенсії».

Системний аналіз статей 51525563 Закону № 2262-ХІІ свідчить, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати «порядок перерахунку пенсії» не є тотожним праву встановлювати «строки перерахунку пенсії», «строки виплати пенсії».

26. Суд не погоджується з твердженнями відповідача про те, що розмір пенсії ОСОБА_1 після набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/3858/18 від 12 грудня 2018 року зменшився, а пенсійні виплати продовжуються в розмірах, що склались станом на день набрання законної сили судовим рішенням.

Як вбачається з розрахунку за пенсійною справою ФД — 101400 (Міноборони) від 14 березня 2019 року (вже після набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/3858/18 від 12 грудня 2018 року (5 березня 2019 року)), яка знаходиться в матеріалах справи, розмір пенсії позивача не зменшений, крім того зазначено, що з 01 січня 2020 року підвищення пенсії позивачу складає щомісячно 100% від підвищення — 2807,66 грн.

27. Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань як підставу відмови у виплаті пенсії позивачу у повному обсязі, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.

Відмова пенсійного органу у проведенні позивачу виплати пенсії в перерахованому розмірі порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном. Оскільки чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення Європейського суду у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року).

28. Зазначена позиція також підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

Висновки за результатами розгляду справи

29. Суд, розглядаючи адміністративну справу в межах позовних вимог щодо виплати пенсії позивачеві, перерахованої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, (із врахуванням раніше виплачених сум) з 05 березня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року, дійшов наступних висновків.

З огляду на викладені вище норми законодавства, підставою для проведення перерахунку пенсії є фактична зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, проведена на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, наділеного правом установлювати чи змінювати види грошового забезпечення військовослужбовців.

30. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 встановлено, перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі — Закон) до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

В силу приписів статті 63 Закону України № 2262-XII, пункту 4 Порядку № 45, позивач отримав право на перерахунок пенсії у січні 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103. При цьому КМУ уповноважений визначати порядок проведення такого перерахунку, що й було реалізовано ним у Порядку № 45.

Водночас, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі №2826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 скасовано.

31. 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшив розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103) ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.

Постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 в частині внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 є чинними.

Отже, з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, якою змінені (збільшені) розміри грошового забезпечення військовослужбовців, у позивача виникли підстави для перерахунку пенсії. Скасування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі №2826/3858/18 не впливає на вказані підстави.

32. Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови  підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 року у таких розмірах: з 1 січня 2018 року — 50 відсотків; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року — 75 відсотків; з 1 січня 2020 року — 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.

У зв`язку із скасуванням пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі №2826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, обмеження щодо часткової виплати суми підвищення до пенсії скасовано.

Отже, з 05 березня 2019 року пенсія позивачу підлягає виплаті у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії.

У звязку з чим, на момент ухвалення рішення у цій зразковій справі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати з 05 березня 2019 року 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року, є протиправними.

33. Як вбачається зі змісту пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 103, нею врегульовані строки виплати пенсій, а не порядок проведення перерахунку.

У зв`язку з чим суд зазначає, що питання строків виплати доплат до пенсії за результатами проведеного перерахунку, тобто частини пенсії особи, а також розмірів такої доплати не охоплюються поняттям «порядок проведення перерахунку пенсії».

З огляду на зазначене, суд вважає, що право позивача на отримання перерахованого розміру пенсії за період з 05 березня 2019 року, з урахуванням вже сплачених сум, визначається Законом №2262- XII, отже підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності».

34. У зв`язку з викладеним, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, — Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

35. Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на положення вказаної статті, судові витрати за сплату судового збору у розмірі 768,40      грн. підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

36. Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

У зв`язку з викладеним, суд вважає за необхідне встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у цій зразковій справі шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.

37. Ознаки типових справ:

1) позивачами є особи, звільнені з військової служби, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб»;

2) відповідачами є суб`єкти владних повноважень (територіальні органи Пенсійного фонду України), на пенсійному обліку яких перебувають позивачі;

3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв`язку з неперерахунком та невиплатою (із врахуванням раніше виплачених сум) пенсії позивачеві з 05 березня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року);

4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату (із врахуванням раніше виплачених сум) пенсії з 05 березня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року).

38. Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм

Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення осіб, звільнених з військової служби, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб» до суду з адміністративними позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України, на обліку яких перебувають позивачі, з позовними вимогами щодо визнання протиправними дій відповідачів щодо зменшення розміру пенсії позивачів за рахунок виплати з 05 березня 2019 року 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року, та зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату (із врахуванням раніше виплачених сум) пенсії з 05 березня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня  2018 року.

39. Обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Зміна правового регулювання спірних правовідносин або визначення Кабінетом Міністрів України нових умов та порядку перерахунку пенсії або розмірів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Керуючись статтями 241-246262266290382 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, — Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії — задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати з 05 березня 2019 року 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) з 05 березня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім гривень) грн 40 к. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: вул. Набережна Перемоги, 26, м.        Дніпро, 49123, код ЄДРПОУ 21910427).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його постановлення.

Головуючий суддя                                                              Н.В. Коваленко

Судді                                                                                   Я.О. Берназюк

                                                                                  О.П. Стародуб

                                                                                  В.М. Кравчук

                                                                                  С.М. Чиркін

0
Державний герб України

РІШЕННЯ

Іменем України

16 травня 2019 року

Київ

справа №620/4218/18

адміністративне провадження №Пз/9901/4/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі — Суд): головуючого судді: Бевзенка В.М., суддів — Данилевич Н.А., Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г., Шарапи В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження зразкову справу без виклику сторін за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1815 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, —

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзив на позов та відповіді на відзив

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини А1815 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив:

—          визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1815 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року;

—          зобов`язати Військову частину А1815 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

У відзиві на адміністративний позов, відповідач зазначив, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки частиною 19 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що у зв`язку з настанням особливого періоду він не мав змоги скористатися додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати. Натомість Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, встановлено можливість виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, за минулі роки.

Обставини справи, встановлені Верховним Судом

Наказом ТВО командира військової частини по стройовій частині від 22 жовтня 2018 року полковника ОСОБА_1 знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особової частини А1815 з 22 жовтня 2018 року.

Згідно довідки від 14 грудня 2018 року №3988, виданої відповідачем, позивач в період з 2015 року по 22 жовтня 2018 року проходив службу у військовій частині А1815 і отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія АБ535796 від 25 травня 2015 року, додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій не використовував.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2018 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся з цим позовом до суду.

Норми права, якими керувався Верховний Суд

Закон України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі — Закон України «Про відпустки»):

«Стаття 4. Види відпусток

Установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

основна відпустка (стаття 6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;».

«Стаття 16-2. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності

Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі — Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»):

«Стаття 5. Учасники бойових дій

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».

«Стаття 12. Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них

Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги:

… 12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік».

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі — Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»):

«Стаття 101. Право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них

…8. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

…14. …У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

…17. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

18. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

19. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів».

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі — Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»):

«Стаття 1. Визначення основних термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

…особливий період — період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій».

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи

Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави ( ОСОБА_2, ОСОБА_4 . Загальне адміністративне право: Навчальний посібник / За заг. ред. Р.С. Мельника. — К.: Ваіте, 2014. — С. 67).

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою — раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави Суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, Суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.

Зважаючи на викладений аналіз, Судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, — то позов ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.

Відповідно до частини 10 статті 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Отже, Суд, ухвалюючи рішення за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 620/4218/18 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1815 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії — вказує на такі сутнісні характеристики:

1) Ознаки типової справи:

—          позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;

—          відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;

—          підстави спору: а) фактичні — відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні — норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 512 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

—          предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

—          відносини, що регулюються одними нормами права — відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки»Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

—          позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

2) Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм.

Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до викладеного, належить сукупно застосовувати норми законодавства у такому порядку (послідовності):

— статті 4162 Закону України «Про відпустки»;

— пункт 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року;

— частину 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року;

— частину 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року;

3) Обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі

Зміна фактичних обставин справи і правового регулювання спірних правовідносин є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Враховуючи все вищезаначене, встановлені обставини та відповідне правове регулювання, Суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та, як наслідок, наявність законних підстав для його задоволення повністю.

Керуючись статтями 139241-246290 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, —

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини А1815 (вул. Танкістів, смт. Гончарівське, Чернігівський район, Чернігівська область, 15558; ЄДРПОУ: 07880688) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії — задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1815 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Зобов`язати Військову частину А1815 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя                                                                       В.М.Бевзенко

Судді                                                                                                    Н.А. Данилевич

          І.Л. Желтобрюх

          Т.Г. Стрелець

                                                                                                                  В.М. Шарапа  

0

Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipisicing elit. Optio, neque qui velit. Magni dolorum quidem ipsam eligendi, totam, facilis laudantium cum accusamus ullam voluptatibus commodi numquam, error, est. Ea, consequatur.

Голос Адвоката